|
|
| Рубрика: |
ПОЭЗИЯ
|
Таке звичайне життя-10. Хуторок
Автор: ventse56
опубликовано: 02/08/2008 01:07
Статистика: Cр. балл: 0.00, голосов: 0, просмотров: 695, рецензий: 0
|
 Добавить в Избранное
 В Список Друзей
 Написать автору
 Версия для печати
|
Таке звичайне життя-10. Хуторок
* * *
Сосед Сафович Левка, альтер эго:
Ровесник, одноклассник и «нацмен».
Плюс однокурсник в техникуме, ergo –
Наперсник, соучастник перемен.
Мы в связке второкурсной залихватской
На практике шарашились в пыли…
Прошел со мной и по стезе солдатской,
А далее дороги развели.
Когда крутили гайки на Теличке,
Не выдержав разлуки, я сбежал
На Киевскую к русой той косичке…
Ты спас меня, начальство убеждал,
Что изгонять меня неблагородно…
За практику мне только снижен балл,
Но техникум закончил я свободно –
И по судьбе достойно пошагал.
В дни школьные оставшись сиротою,
Ты испытанье бедностью прошел
С достоинством Едва ли жизнь простою
Была в семействе без кормильца… Стол
Был очень скуден, гардероб – подавно,
А впереди был выпускной наш бал.
Директор школы отличился славно:
Тебе костюмчик свой презентовал.
Отличный -- синий... Пусть ушедшей моды,
Но ткань была отменно дорогой.
Директор офицерской был породы,
Вахнюк, ребячьей не любим толпой,
Но поступил сообразуясь с долгом...
И будет в нашем сердце не забыт...
На Киевской подвал под первым домом –
Взросленья твоего суровый быт...
Ты стойко из подвала выбивался.
Заочником закоечил общетех,
Снабженцем на «Легмаше» обретался...
Авто, квартира... Вроде бы успех...
Но греза о земле обетованной
Преображалась постепенно в быль...
Был эпизод необъяснимо странный:
Украли у тебя автомобиль
Буквально за неделю до отъезда...
Обидно, горько, жаль его до слез...
Найти, в какое затащили место,
Возможно: не иголка... Вот вопрос:
Кто из властей сыграл с тобой без правил?
Вор явно в курсе: времени на то
Режим тебе советский не оставил,
Чтоб отыскать пропавшее авто.
Ты плюнул и уехал... Вспоминаю,
Как ты меня в столицу провожал...
Последние минуты... Я читаю
Прощальные стихи... Я уезжал
В студенты... Был конец шестидесятых.
Пора свершений наших и надежд
В нас, долг отдавших Родине солдатах.
Я первым укатил из наших мест,
Несть числа обидным инцидентам:
Уводят «тачки» воры из ГАИ...
Разбросаны по разным континентам
Сегодня одноклассники мои...
* * *
У мене – шостий «В» в гостях –
Побачить хвору закортiло...
На Ленiна у Чернiвцях
Сiмейства нашого квартира.
Я запевняю учнiв: вже
Готуюсь, незабаром буду.
Прийшов i хлопець той. Невже
Цiкавить щиро, чи застуду
Перемогла? Вiн мовчазний,
Весь сам в собi, якiйсь незграбний,
Похмурий та непоказний,
Та соромливий, не нахабний...
Я пропоную взять книжки.
Вiн пiдiйшов до етажерки.
Книжки вiн вiзьме залюбки.
Вони для нього як цукерки
Яку ж вiн вiзьме? «Газiнур» --
(Герой татарського народу)...
Взяв книжку, встав пiд абажур...
Вiдкрив – i посмiхнувся зходу.
-- Цiкаве щось побачив?
-- Так:
«Мiн сiне яратам...» -- на мовi
Татарськiй... Знаю ще «кунак»...
Пicенне щось луна у словi... –
Минуло пiвсторiччя вже...
Його життя -- рядок i рима.
Вiн пiсню склав нову... Невже?
Татарська дiвчина Зарина
Прославлена навiки в нiй.
I бачу фразу ледь знайому,
Здобуту в книжечцi моїй
Усього пiвсторiччя тому...
Зарина
О, соле мио, -- душа-синьорина,
Вы восхищаете слух мой и взор.
Голос – серебряная окарина,
Что мне сулит нежных уст приговор?
Вы – неразгаданная викторина,
Нечеловеческая красота.
Что-то мне шепчете? Имя – Зарина?
Встретились с вами в пути неспроста...
Припев:
Пройду по городам,
По морю поплыву.
Мин сине яратам –
Пока люблю – живу.
Счастливая звезда
Ведет к святым вратам...
Зарина, навсегда --
Мин сине яратам.
Губы твои – лепестки розмарина.
Спелыми вишнями блещут глаза.
Имя – как солнце – Зарина, Зарина,
Лик – чтоб копировать на образа.
Кожа твоя – аромат мандарина,
Тело – весенний букет орхидей.
Сердце стучит мне: Зарина, Зарина, –
Счастье возносит над миром людей.
Припев.
Цiкаво склалися дiла....
Та це пiзнiше . Значно. Поки –
Ось, тiльки що – вiйна прийшла –
Сороковi кривавi роки...
I я, одержавши диплом,
А з ним – призначення на захiд,
Не їду в Акерман. Добром
То б не скiнчилося. Гроза вiд
Кордону стрiмко йде на схiд...
Я – вдома, у селi, з батьками.
Повинна вiдпочити вiд
Напруги iспитiв. Хто б нами,
Випускниками тяжких днiв
Опiкувався молодими?
Тепер вiйна, хто як зумiв,
Влаштовуємося самi ми....
Звернулася до облВНО.
Завкадрами Григорiй Данич:
-- Диплом i вкладиш!... Вже давно
Вiдмiнниць не було.... Ось, бачиш:
Хоч i без досвiду – беру! –
Учити укр. лiтератури –
У старшi класи...
-- Добре!
-- Тпру!
Iще не все. Швидка з натури?
Дослухай! П’ятий –сьомий клас
Iще навчатимеш рос.мови...
Тепер поздоровляю вас,
Учителько! Напоготовi
Одначе будьте у селi... –
Так, доля – як двуликий Янус...
Ще станцiя в напiв-iмлi...
-- До Бiлоярiвки дiстанусь
Цим шляхом?... –
Вийшла на перон
В Амвросiївцi. Поїзд швидко
Сковзнув... Райцентр в ранковий сон
Занурився... Куди – прикидка...
Ось жiнка. I її вагон
У мряку вигнав...
-- Крокувати
Тут небагато... У район
По справi?
-- Учителювати
Почну у вашому селi…
-- I я – учителька!
-- Чудово! –
-- Не дуже. Часом люди злi.
Бо позасудово раптово
Ув’язнений мiй чоловiк.
Дтректор школи зневажає,
До кабiнету й на порiu –
Боїться дуже – не пускає:
Мовляв, зашкодити йому
З лишенкою контакти можуть...
Синочкiв двоє є в дому.
Покаранi й вони... За що? Жуть... --
Мене директор той зустрiв
I доброзичливо й привiтно.
До голови колгоспу звiв.—
Що той не згоден – непомiтно) –
Охоче на квартиру взяв.
Вiн сам з дружиною працюють,
Я i донька- - домашнiх справ
«Начальники»: нам не готують
Дорослi їжу. Навпаки:
Ми з Iрою – двi куховарки.
А воду носимо з рiки.
Я i школярка, ми – товарки.
Вона – у восьмому. Менi –
В десятий клас iти уперше.
Хвилююсь? Хтось казав би: «Нi!»
Я – «Так!». Та щось в менi уперте
Пiдштовхує. Смiливо в клас
Вступаю. Учням по сiмнадцять.
Два роки роздiляють нас.
Так, вчительцi лиш дев’ятнадцять.
Заходжу. Чемний клас встас.
Якi ж вони дорослi, Боже!
Не вiдступаю – не дає
Кураж... Це хвлювання схоже
До «Наймиччиного»... Дебют
Сьогодняшнiй – вiн бiльш важливий,
Нiж той, на сценi... Та не вб’ть,
Гадаю, учнi… Боязливiй
Поваги не завоювать.
Та я ретельно готувалась
I знаю свiй предмет на «пять»....
Уважно слухають... Вдивлялась
В їx очi... Сприйняли всерйоз.
Я їх з програмою знайомлю.
I початковий зник невроз.
Вiщаю чiтко, не картоплю
У ротi жмакаю... Усi
Їм назвала програмнi твори.
Вони записують – мерсi!
-- Читайте поступово! –
Взори
Хлоп’ячi на собi ловлю –
Випробування додаткове.
Та є мета – перетерплю.
Воно – у принципi -- здорове
Вiдношення цих парубкiв.
Одначе я змiщаю фокус.
На Котляревського... Летiв
Урок... Мiй цiнний бонус –
Фiнальний:
-- Запитання є? –
Пожвавлення – пiднесли руки...
Вiдповiдаю... Що ж, моє
Хрещення крейдою – науки --
Шкiльне обидвi прийняли:
Чутливiша педаґоґiчна –
Вiд серця серце запали –
Змiстовнiша – фiлологiчна.
Гадаю, перший свiй урок
Я пролвела у класi добре.
Фронт наближався. Учнiв – (шок!) --
Радянське воїнство хоробре
З урокiв узяло копать
Окопи в полi i траншеї.
Наказ: на цi роботи брать
Лиш старшi класи... Привілеї
У першого – по сьомий клас.
Вони навчаються нормально.
Допомагали в полi раз
Збирати помiдори... Схвально
Їх допомогу оцiнив
Колхосп. А з заходу тимчасом
Женуть худобу... Завинив
Чим скот? З коровами йдуть разом
Доярочки i пастухи.
Недоєнi корови плачуть.
Страждають за чужi грiхи.
Так гiрко було чуть i бачить
Це горе? Як їм пояснить
Навiщо людям тi знущання?
Нi їcти не дають нi пить.
Ревуть корови... Це благання
Не мучити худобу... Ми
Тiкаємо на схiд. Вiзочок
У голови j кiнь… З людьми
Йду й я. Неважкий мiй клуночок
На возi. Люди пiшки йдуть.
Крiм одягу взяла лиш твори
Нєкрасова у довгу путь.
Женуть худобу... Горе, горе...
Шляхами польовими йшли.
Загарбницькi аероплани
Нас легко знищити могли.
Та у ворожi, видно, плани
Не потрапляли ми в цей час.
Нам серце краяли корови.
Череди гнали близько нас.
Якicь напевно аж з Молдови.
Коровки мукали до всiх,
Просили слiзно подоїти.
Так боляче, неначе грiх
I на менi той. Скiльки жити
Менi вiдмiряно, той бiль
Забути серце не захоче.
Молочний у степу кисiль –
Озера... Аж хотiлось очi
Заплющити – така бiда –
Тi молокоймища у полi.
Де брати сiно? Де вода?
Та посувалися поволi.
Чому не можна їсть i пить? –
Корiвки муканням питали.
Допомогали подоїть
Селянки, що корiв стрiчали
В селi... А в полi?... Далi йшли,
Надоєне в рiллю зливали...
Те, що доїли у селi,
Принаймнi у колгосп здавали....
Ми йшли за возиком на схiд
З сiм’єю голови колгоспу.
Зi мною йшла – згадати слiд –
Колега Надя – (дбає хтось, бо
Вона прямує на Кубань,
Там Надiни батьки.... Я – з нею...) --
Хазяїн возу, здоровань,
Звернув на пiвдень. Там з рiднею
Планує бути у селi.
З Надiєю свої клуночки
Взяли, на станцiю пiшли,
Знайли в вагонi два куточки...
Нарештi ось вона – Кубань,
Новокубанка... Ось садиба
Батькiв подруги... Cкiльки знань
Вiйна, ота всесвiтня хиба,
Менi так швидко додала
Про географiю принаймнi
Й людську жорстокiсть... Провела
В батькiв Надїї днi в негайнiй
Потребi cерцем вiдпочить
Вiд баченого в тiй дорозi.
З тим тягарем не можна жить.
Вразливе серце у загрозi
Удару... В хатi, як своя,
У всiх допомагаю справах.
Кубань – прозора течiя,
Вода – чистiсiнька! У стравах
Використовуємо, п’єм
I не боїмся отруїтись.
I я з Кубанi день за днем
Ношу ту воду, щоб напитись
Могла корова перш за все...
Звернулась у райВНО... Невчасно:
Жовтневi днi – нi те нi cе...
Посад немає в школах, ясно...
Одначе пощастило. Шлють
Мене до Хуторка, що поруч
З райцентром... В селищi живуть
Робiтники...
-- Тепер – лiворуч!...
Праворуч!... –
Повела мене
До Хуторка моя подруга.
-- Сестра тебе не прожене.
Вiйна – це наша спiльна туга.
Воює Вiрин чоловiк.
У хатi дiти i cвекруха.
Родинi трохи допомiг
Солдатський атестат... Напруга
Подвiйна в кожному життi... –
Сестра Надiї Вiра каже:
-- Живи у нас, куди ж бо йти? –
Що далi – то життя покаже... –
Й зажили разом, як сiм’я.
Бабуся готувала їжу,
Первинна бо матерiя
I iпостась голодну, хижу
Потрiбно догодити в нас.
А Вiра носить повнi кошi
З базару... Я крокую в клас
Де заробляю певнi грошi –
Усi хазяйцi вiддаю...
А в класi... Там моє духовне
Ceбе являє, всю мою
Знаходжу долю там, там повне
Високе втiлення душi…
-- У п’ятий-сьомий клас рос. мову
Йди викладать – i не грiши! –
Вважаю мову за основу
Навчання, долi, мрiй, усiх
Iдей, натхнення i здолання...
Це ясно... За який же грiх
Менi i класне курування
Доручено вести? А клас...
-- Я визнаю: найгiрший в школi.
Та сподiваюся, що в вас
Щось вийде з ним... –
Таке у долi
Нове випробування. Я
Беру години педаґоґа,
Що вiн пiшов на фронт. Моя,
Виходить, доля – якомога
Солдата краще замiнить.
Шкода, що досвiду немає,
Не вiдаю, що й як чинить...
Хто довго голову ламає,
Одначе, винайде якусь
Програму... Перша зустрiч з класом...
-- I враження?
-- Ще розберусь.
Не монстри... –
Вирiшила разом
Iз учнями iти вперед,
Не вiдокремлюючись зовсiм
Вiд них... Характери – не мед...
По-перше – дисциплина... Потiм...
Та як це перше подолать?
Брак досвiду як педаґоґа.
А коли власний пригадать
Шкiльний свiй досвiд? Допомога
У ньому знайдеться... Отож,
Що буде першим кроком класу
До нових обрiїв? Даєш
Щось незвичайне, щоби масу
Iнертну разом сколихнуть!
Ось: треба їх пересадити:
Дiвчат – до хлопцiв. Вiрна путь!
Та з ким кого – як розсудити?
В суботу – збори. Хай актив
Виршщує – вiн краще знає,
Хто з ким дружити б захотiв..
Є староста. Напевно має
Серед своїх авторитет.
Є також голова загону
I ланковi… Ми тет-а-тет
Притримуємося закону.
Вiн припускає: хто кого
Охоче сiпає за кiски,
З тiєю й посадить його...
Ретельно проглядаєм списки:
Симпатизує хто кому?
Намалювали схему класу.
I заперечень не прийму,
Передбачаючи їх масу.
I ось ця схема мiж об’яв
На стендi – приверта увагу...
Хлопчина перед стендом став,
Замислився... Його «вiдвагу»
Бешкетувати розклад мiй
Вже перетворює в щось iнше.
Менi цiкаво вже й самiй,
Що може скоїтися... Вiн же
Себе не розумiє сам.
Iще не звик до спiлкування
З дiвчатками... А тат i мам
Пiдтримка буде – сподiвання
Таке в душi моїй живе...
Вивчає клас ретельно схему:
А як не приймуть те нове?
Опорним каменем в систему
Моїх педаґоґичних дiй
Оця реформа перша ляже...
-- Не хочу з ним! Вiн ворог мiй!
Не будеш тут сидiти, враже... –
Чи «ворог» теж протестував?
Нi, був збентежений лиш трохи.
А на протест реагував
Занепокоєно... Епохи
Приймаючи моєї старт,
Радiє поки пiдcвiдомо.
Вiдмова дiвчинки – не жарт,
Крах сподiвань – i нерухомо
Стоїть з образою в очах...
-- Ходiмо! – дiвчинцi. Виходим.
Тимчасом «ворог» вже зачах.
-- Чим завинив пацан? –
З погордим
Жiночим поглядом вона:
-- Вiн сiпає мене за кiски! --
Вiдповiдає...
-- Дивина! –
-- Ще й на уроках шле записки,
Вiдволiкає...
-- Ось уже
Вiдволiкать тебе не буде –
Я обiцяю... –
Протеже
З надiєю дивився... Люди,
Ви неуважнi до дiтей.
Чому хлопчиська бешкетують?
Бо чуючи в собi людей,
Вони себе репрезентують,
Як вмiють... Вчасно їх навчить
Себе красиво подавати,
Шляхетно, тобто гiдно, жить
Повиннi власнi мама й тато,
I церква, i держава... Всi…
А я лиш вчусь, як треба вчити
У вивiрчинiм колесi
Cтартую, щоб у ньому бiгти,
Можливо, до кiнця життя
Пiд дахом Хуторської школи...
Я хоч доросла, та... дитя.
Де досвiд взяти? Я поволi
Навпомацки iще iду.
I так потрiбна перемога.
Помилки заведуть в бiду.
Тому й стараюсь якомога
Докладнiше переконать
Мiй шостий клас, як необхiдно
Невихованiсть подолать,
Щоб дружно працювать i плiдно.
Затримала подовше клас
У понедiлок пiсля школи.
Пересадила. Галас згас.
-- Iнакше ми тепер нiколи
Сидiть не будемо. Цей наш
Сумiсний крок -- у краще завтра.
Вiдставимо розгардiяш.
Майбутнього нам сяє ватра! –
А у вiвторок хлопчакiв
Я залишила пiсля школи.
-- Я бачу в вас чоловiкiв,
Вiдважних, сильних, гiдних долi
Високої... Отож ведiть
Себе, як славнi мушкетери.
По-перше, галстук. Не кладiть
В кишеню – це ж ваш прапор, пери! –
-- Якщо ми мушкетери – мсьє! –
-- А мсьє штани завжди прасують.
-- Щодня?
-- Щодня! Iще не все.
До мушкетерских ший пасують
Чудово бiлi комiрцi.
-- Щодня їх доведеться прати,
Ганчiрки недолужнi цi!
-- А потiм знову пришивати.
У мушкетерiв – переляк?
Хiба можливо: мсьє ледащi
Й лякливi?
-- Ну, не зовсiм так...
-- Я вiрю: в школi ви – найкращi!
Не пiдведiть же даму, мсьє!
До речi – i пiдстригтись треба.
Ви виконаєте усе –
До вас, до кращих – як до неба,
«Гвардiйцям» iншим не дicтать!
-- А що ж, ми зробим, нам не важко...
-- А на уроках працювать?
А не бешкетувать... –
Затяжка
Була iз вiдповiддю....
-- Мсьє
Крiм того ввiчливi i чемнi
З дiвчатками...
-- Iще не все? –
-- Життя складне... Кому приємнi
Неввiчливi й нечемнi? Вам
Такий учитель до вподоби
Мiг бути? Сумнiваюсь. Сам
Себе вiд хамської хвороби
Повинен кожен лiкувать,
А особливо – мушкетери.
Час – ви розумнi – починать –
I ви вже стартували, пери!
Про що тут мовиться – секрет.
Нехай здивуються дiвчата.
Що вирiшили тет-а-тет –
Нова епоха розпочата.
-- Ну, що – умовились?
-- Авжеж!... –
Вci днi наступнi всi перерви –
Я в класi. I немає меж
Напрузi серця... Грають нерви
Тремтливий болiсний танок...
Оце був перший пункт реформи.
Який я витягла урок?
Якщо робить не для проформи –
Вiдповiдально, чесно, то
Пiдтримка неодмiнно буде.
Це – як у цирцi шапiто,
Як у бою... Та, власне – всюди.
Не можна тiльки гальмувать.
I я продовжую атаку.
-- Щоденники мерщiй зiбрать! –
Отут i справдi з переляку
Свiдомiсть втратиш – єралаш!
Вони вiдвикли заповняти
Щоденники. Наступний наш
Крок буде: знов актив зiбрати.
-- Ось: старостi переписать
Оцiнки за останнiй тиждень!
Вам, ланковi: не нудьгувать:
Берiть цi «кондуїти» лишень --
I за минулий розклад в них
Внесiть i на наступний тиждень.
Це – для взiрця, щоб учень мiг
Щотижня з ним триматись врiвень. --
Оцiнки внесла в них сама
I розписалась. Так I буде
Щотижня. Начебто нема
Цiкавiших занять. Та люди
До дiсциплiни лиш тодi,
Коли контроль постiйний, звикнуть...
-- Батькам щотижня ось сюди
Свiй пiдпис ставити! –
Уникнуть
Контролю неможливо.
-- Ще:
Коли учитель викликає,
Несiть щоденник! Зборище,
Я сподiваюсь, вiдкриває
Нову эпоху це? Тепер
Знання й оцiнки будуть кращi?
I кожна мiс i кожний сер
Не будуть в школi як ледащi
Вже шельмуватися? Бо ми –
Я впевнена: найкращi в школi. --
Менi потрiбно, щоб самi
Сказали учнi це.... Нiколи
Нiхто не зможе опустить
Тодi з цiєї їх вершини.
Як тiльки звикнуть гiдно жить.
Менi ж не можна бiг машини
Й на цiй вершинi гальмувать.
Задумала батькiвскi збори,
Назавжди iмiдж щоб зламать
Поганий класу, зняти шори
З усiх. По-перше, з нас самiх.
I на перервах коридори
Всi загудiли: будуть в них
Незвичнi, унiкальнi, збори,
Де будуть учнi i батьки –
Переосмислила все за нiч...
-- Макаренкiвськи острiвки? --
Цiкавиться процесом завуч.
Пiдтримку необхiдну вам
У пiдготовцi обiцяю
I неодмiнно буду сам.
Нелегко влаштувати, знаю... –
Фiналом зборiв – на десерт --
Запланувала винятково
Своїми силами – концерт,
Де головне – художнє слово.
Ми почали заздалегiдь
Велике шоу готувати.
Хто хоче у врочисту мить
Батькам шевченкiв вiрш читати,
Крiзь конкурс спершу мав пройти.
В концертi кращi вiзьмуть участь.
Хай прагнуть досягти мети.
Ключ в словi «кращi»... Неминучiсть
Реформи у мозках дiтей
I перспективи на майбутнє –
З них гiдних виростить людей.
Це розумiння вже присутнє
I в учнях класу i в батьках.
I зацiкавленiсть велика
У шоу:
-- Вмiю на руках
Ходити...
-- Ну, а я – музика!
-- А я умiю танцювать... –
Складається цiкаве шоу...
-- Потрiбно заiнтригувать
Батькiв, а разом з ними школу,
Тому нiхто не може знать
Програму нашого концерту.
Балаканина попсувать
Смак може свiжого десерту... --
На збори всi прийшли батьки.
Їм ланковi доповiдали
Серйозно, чесно...
-- Маяки
В нас тi i тi... –
Не називали
Одначе прiзвищ тих хлоп’ят,
Хто не блищить iще в навчаннi –
Я так навчила. Буде лад:
Тi червонiли... Є всi данi
Для вiри: кращими й вони
Небавком стануть. Неможливо
Ганьбить батькiв. Дочки й сини
Це розумiють... Вiв дбайливо
Цi збори староста, концерт –
«Начальник» пiонерський класу.
Ще й свiжа стшнгазета вщерть
Батькiвську i учнiвську масу
Так емоцiйно завела,
Наелектризувала вельми,
Бо новорiчною була.
На нiй чудову акварель ми
Яскраву бачили: снiжок,
Зiрки, ялинка, сани, конi...
Про рiк наступних перемог
Веселий вiрш... А в мене скронi
Вiд хвилювання – як вогонь...
Та я й не вiдкривала рота...
Так добре – Боже оборонь!
-- Макаренкiвська ця робота, --
Наш завуч так пiдсумував, --
Вже наслiдки дала помiтнi.
Я б вчительку поцiлував, --
Сказав, -- за цi зусилля плiднi… --
А вiд батькiв менi – букет
I щирi оплески вiд учнiв...
З собою потiм тет-а-тет
Я переборювала сумнiв:
Чи хисту вистачить i сил
Вести мiй клас на тому рiвнi
Надалi? Хуторок... Навкiл
Лани кубанськi, що подiбнi
До наших... Є у Хуторку
Евакуйованих – чотири.
Всi з України. На вiку
Нiде б нiколи балансири
Доль нам би стрiтись не дали.
Бо я зi сходу України –
Її донецької землi.
Та жертви рокової днини --
Вiйни i Загер, Гутентаг –
Вигнанцi долi з Cтанiслава
I Галя з Києва... Отак
Неначе особиста справа
Нас виштовхала в Хуторок,
Та, земляки, себе рiднею
Тут почуваєм. Час тривог
Зiбрав нас на Кубанi. З нею
Зрiднила доля назавжди...
Гуляємо поза домами.
Пан Юзеф сумно:
-- Час бiди –
Передчуття: дитинi й мамi,
Моїй дружинi, Станiслав,
Запроторивший їх у гетто,
Зненацька наче пеклом став.
Молюся, та душа лiбретто
Склада їх долi лиш сумне... –
Спитати, чом вони в розлуцi?
Щось знову стримує мене.
Йдемо по прикубанськiй луцi.
У кожного своя печаль.
Мовчазно згадуємо миле...
Вiйна. I бiль в душi i жаль.
Потрiб� |
Оценить произведение и написать рецензию может только зарегистрированный пользователь
Нажмите сюда, чтобы войти в систему.
После авторизации Вы будете автоматически возвращены на данную страницу.
Если Вы находите это произведение противоречащим правилам нашего сайта, пожалуйста, сообщите об этом администрации
Ваши данные останутся анонимными. Спасибо за сотрудничество!
|
|
|
|
Всего авторов:
Активных авторов:
Произведений:
Рецензий:
|
